«До 1940 года жители Сараты не голодали. А в 1946-1947 годах была страшная голодовка. Люди умирали, падая прямо на улицах, их складывали как бревна, а затем вывозили» ( Михаил Алексеевич Обрезков, житель Сараты.)
(«Советская новь». 29.04.2000. С.Искендерова «Сторожил Сараты»)
«…бессарабский голодомор 1946-1947 годов был сделан по тому-же сценарию, что и в 1932-1933 годах.
В 1945 году все отобранное зерно вывезли на железнодорожную станцию в Арциз и сгрузили на площадку под открытым небом. Дожди сделали свое дело. Можно ли было допустить, чтобы люди умирали целыми семьями, а их хлеб в это время гнил на станции?
И вот осенью 1946 года начался настояний голод. Люди ходили распухшие, падали и умирали. На детей страшно было смотреть – кожа да кости.
За селом находился скотомогильник. Соседка тетя Мотя принесла остуда павшего мерзлого теленка, которым кормила детей. Но два ее сына умерли, через несколько дней еще один. Завернули их в тряпки и похоронили под снегом. Зима была холодная, морозы сильные, сугробы - высотой с дом. Мать уже не плакала, а только смотрела обезумевшими от горя глазами в одну точку. Выдавая справку о смерти, находившиеся в то время при власти, зашифровано писали «умер по форме 11»
Фронтовик Трофим Костромицкий был награжден орденом Красной Звезды, множеством медалей. Он воевал почти четыре года на полях Великой Отечественной войны, был тяжело ранен, но остался жив. А придя домой, умер от голода. Разве можно простить это зло?»
(«Советская новь» январь 2008 «Все голодоморы по одному сценарию» М.Кривцов с.Введенка)
«…Молодой парень Степан Небога (22года) умер от голода. Были случаи каннибализма. Так красноармейка Анна Р., муж которой погиб на фронте, осталась голодной с сыном Андреем. Однажды вечером к ним зашла женщина из с. Райлянка. Они ее убили и успели расчленить, собирались сварить. Комиссия по заготовке зерна выявила этот факт, Анну и ее сына-подростка судили, Анна умерла в тюрьме, а сын Андрей, отсидев положенный срок вернулся домой.
Иван Подуст (по кличке Мытрушко), уже в опухшем от голода состоянии украл лошадь у Василия Бондаренко, зарезал ее, но это его не спасло. Население питалось чем попало. Ели кору с деревьев, так называемые в народе «свине орешки», все животные были съедены.
В это время продолжалось раскулачивание. Семьи зажиточных хозяев «черными воронками» вывозились в Сибирь. Часто судьба людей зависела от воли местных «стукачей».
( «Советская новь» 21 апреля 2004 «Трудне годы Плахтеевки» С.Приймаченко- ветеран учительського труда с. Плахтеевка)
Подготовила Л. Клим. Саратский районный историко-краеведческий музей
Щороку в останню суботу листопада на підставі Указу Президента від 26.11.1998 року № 1310 (із змінами від 21.05.2007року № 43) в Україні відзначається День пам’яті жертв голодоморів.
Три голодомори 1921–1923 рр., 1932–1933 рр. та 1946–1947 рр., які влаштувала імперія, що на той час називалася СРСР, були актами геноциду українського народу.
За ініціативою Українського інституту національної пам’яті цього року пам'ятні заходи в Україні проходять під гаслом : "Голодомор не зламав".
«Голод, обраний як зброя геноциду, дав Сталіну можливість не лише забрати життя у мільйонів українців, але вбити тих із них, хто пережили масове вбивство. Вбити їх як українців: ті, хто вижили, добровільно позбавлялися власної мови, культури, традицій, переплавлялися у безликий "совєтський народ". Але геноцид зламав не всіх. Серед тих, хто вижили фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно. Згодом вони зуміли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933 роках і всупереч несприятливим обставинам радянської дійсності наступних років. Вони стали художниками, письменниками, досягли успіхів у науці й техніці. Вони не забували про Голодомор, але ця пам'ять не стримувала їхній розвиток, а робила сильнішими. Ці чоловіки та жінки знали, що живуть не лише за себе, але й за мільйони інших, убитих фізично чи духовно. Знали, що несуть у собі унікальну культуру, яку мають врятувати, щоб зберегти різноманітність світу. Завдяки їм Сталін програв – Голодомор не зламав України. Після десятиліть нищення вона звелася на ноги й у 1991-му поставила крапку в історії створеної ним імперії. І нині Україна впевнено зупиняє спроби відродити цю імперію. Упевнено захищає рубежі свободи – свободи власної, свободи Європи. Бо ми народ, який не зламали геноцидом», - візначає директор УІНП Володимир В’ятрович.
Завтра, 26 листопада, в селиці Сарата, о 9.00 год. біля пам’ятника жертвам Голодомору та політичних репресій відбудеться мітинг-реквієм.
Також закликаємо мешканців Саратщини приєднатися о 16:00 годині до загальнонаціональної хвилини мовчання, та із настанням темряви запалити і поставити свічку на підвіконня – на знак скорботи і пам’яті про мільйони загублених життів наших співвітчизників.
|
