Сьогодні, як ніколи раніше, актуальною є тема миру в нашій багатостраждальній Україні. Живучи під мирним небом, у злагоді один з одним,  ми навіть не замислювались над тим, що може нести із собою війна. 

Останні  події в країні вкотре довели, що український народ неможливо подолати.  Вони тільки об’єднали нас, збудили в кожного з нас почуття щирого й глибокого патріотизму, відчуття причетності до загальнодержавних справ та дали змогу проявити себе безкорисливими, щедрими, готовими на все заради незалежності, гідності, свободи та кращого майбутнього нашої  Батьківщини. Цими словами працівники  Саратської районної бібліотеки Т.П. Рубаха та В.П. Парфута відкрили творчу зустріч із відомим просвітянином, краєзнавцем, поетом, патріотом  України, переселенцем з Луганщини – Іваном Михайловичем Захарченко, який зараз проживає в  с. Кулевча.

Іван Михайлович презентував поетичну збірку «Карби неоголошеної війни»(рубці, що залишаються після війни),  яка нещодавно була надрукована за підтримки ВГО «Балтійсько-Чорноморська Конфедерація» в м. Києві . В цьому виданні зібрано поезію про рідний край, про Батьківщину, про своє ставлення до подій сьогодення.

Під час заходу Іван Михайлович прочитав свої вірші, присвячені нашим героям – землякам, які загинули на сході України: «Пам’яті  Дмитра Сирбу». А родичка  загиблого в зоні АТО мешканця с. Ройлянка Геннадія Лиховида - Лілія Вікторівна Маковецька прочитала вірш  Івана Захарченка «Пам’яті Геннадія Лиховида».

Присутніх вразив вірш «Будуймо храм!», який  прозвучав як гімн Україні. Пісні «Цвіте калина у саду», «Козацька похідна» на вірші поета пролунали у виконанні Насті Кислиці акомпанував Михайло Іванович Костов.  Сюрпризом для присутніх стала пісня «Незламна сила» на вірш Івана Захарченка, музику  до  якої напередодні  написав юний музикант  з Сарати Євген Байло.

На зустрічі були присутні друзі родини Захарченко, які разом переїхали до нас на Бессарабію.

Віра Анатоліївна Свістула висловила багато добрих слів вдячності  на адресу  Івана Михайловича, та зачитала вірш  «Мрія», який відкриває збірку «Карби неоголошеної війни».

Вірші з цієї збірки  не залишали присутніх байдужими, бо в них біль поета за рідну країну, де кожен клаптик землі близький і рідний. Руйнується світ, де матуся зустрічала біля воріт і пригощала «борщем пахучим з кропом», де на вигоні в дитинстві пас гусенят, а увечері пишно цвіла і пахла матіола, - і де тепер плаче дитя у підвалі, у якого в бою поліг батько, ллється кров найкращих синів. Треба мати надзвичайну мужність, щоб це пережити. Не опустити рук. Боротися за те, щоб усміхнулася рідна мати й опоганений край, вірити, що з війною буде покінчено й родина автора повернеться «на береги свого життя». Іван Михайлович вірить і бореться. Зазнав тортур і катувань, перебуваючи в полоні терористів, але не зрадив Україну, за що відзначений медаллю Української православної церкви Київського патріархату «За жертовність і любов до України».  

Свою життєву позицію  Івана Захарченко висловив в одному з віршів , який увійшов до збірки «Карби неоголошеної війни»

Моє кредо

Я – українець.

Моє ім’я - Іван

Я – доброчинець,

Землі своєї пан.

 Життєве гасло –

Це Україна й Бог.

Воно не згасло

В дні потрясінь – тривог.

 Я душу й тіло

Віддать завжди готов

За Україну милу,

За мир і за любов.

 Оцим живу я,

Доки струмить снага,

Доки існує Вітчизна дорога.